ГДЗ Українська література 10 клас О.М. Авраменко, В.І. Пахаренко (2018)

9. Дайте порівняльну характеристику героїнь новели «Valse melancolique».

1 варіант

Софія — творчо обдарована особистість, лірична й емоційна. Зазнавши нещасливого кохання, дівчина шукає розради у мистецтві. Саме мистецтво стає для неї засобом саморозкриття, джерелом відновлення духовних сил.

Марта — втілення любові. Вона стримана, терпляча, жіночна, «ладна обійняти весь світ». Марта вчителює, одружується, стає зразковою матір’ю й господинею. Вона вміє любити людей, а не тільки себе. Насправді звичайна Марта значно глибше сприймає все духовне. Вона — типова українська жінка з великим серцем, спроможна оцінити таланти подруг, розуміє причину смерті Софії й нещастя Ганнусі.

Ганна — емоційна, нестримна, вибухова, непостійна. Вона була красунею: «Ясна, майже попеляста блондинка, з правильними рисами й дуже живими блискучими очима. Збудована була прегарно». Вона мала сильний характер, що домінував над натурою Марти, тому між ними панувала повна гармонія. Однак натуру мала чисту, без фальшу. Її гарячковість швидко змінювалась добротою та чуйністю. Вона талановита і живе своїм ремеслом, не переймається суспільною думкою про себе.

2 варіант

Марта — головна героїня, оповідачка, крізь призму сприйняття якої письменниця зображує події. Вона суттєво відрізняється від своїх подруг традиційними поглядами на життя. Авторка не пояснює обставин, за яких формувався її характер, зазначає лише, що вона приятелює з Ганнусею з юних літ. За її терпіння, доброту й прагнення служити ближнім подруга порівнює її з біблійною героїнею Адою і каже, що вона має «божеське серце, що наказує ближнього любити більше, як себе самого». Софія порівнює її з тим типом «тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди, а родяться на те, щоб любов’ю своєю удержувати лад на світі». Та й сама вона про себе зауважує: «...в мені стільки тепла, що можу ним і інших зогріти». Можливо, тому її власне «Я» в цьому жіночому тріо завжди на останньому місці. Дівчина стримує імпульсивний характер Ганнусі, уміє уважно вислухати й підтримати Софію, здатна оцінити таланти подруг. Вона не гребує взяти на себе турботи про побут і готова давати уроки іноземних мов, коли господар квартири підвищив платню за оренду. І хоч Ганнуся закидала подрузі її «міщанський розум», критикувала за вузькі погляди й старосвітські прояви жіночності, але саме ці якості допомагали Марті не раз виручати подругу з неприємних житейських ситуацій. Така безкорислива любов до ближнього «без намислу і без претензій до подяки» робила її щасливою.

Марта не поривається до чогось особливого, її життєві прагнення прості й звичайні. Високо цінуючи мистецтво та його вплив на людину, вищим мірилом щастя вона все ж таки вважає любов. Дівчина мріє про дружну родину, хоче мати хорошого чоловіка. Її кохання до молодого професора, з яким вона відвідує гурток англійської мови, щире й безкорисливе. Водночас вона не обмежується лише клопотами про щодень. Марта готується скласти іспити, щоб стати вчителькою, вивчає іноземні мови, навчається музики й «прерізних робіт», які в житті можуть їй знадобитися. Вона так само тонко відчуває красу, як і її приятельки, хоч і не хизується цим. З цього приводу вона зауважує: «Найменша краса вражає мою душу, і я піддаюся їй без опори». Такі якості допомагають їй досягнути бажаного щастя, яке втілюється для неї в улюбленій праці та дружній родині.

«Дразлива і химерна» художниця Ганнуся походила «з доброї родини», тому була «претензіональна і розпещена». Портрет героїні розкриває її артистичну натуру: «Ясна, майже попеляста блондинка, з правильними рисами і дуже живими блискучими очима. Збудована була прегарно...». Як зазначила Марта, «...вона гарна — вона є сама краса, і шкода би втискати ту артистичну закроєну душу в формат пересічних жіночих душ». Ганнуся має витончений, вишуканий внутрішній світ і не сприймає буденне й приземлене, яке, на її думку, руйнує красу. Своє художнє обдарування вона розцінювала, як дар Божий, який здатний змінити світ. Своїй подрузі вона казала, що якби всі розвивали в собі мистецькі обдарування, то «не було б стільки погані й лиха на світі». За артистичний талант професори називали її «найкращою улюбленицею долі». Вона з цим погоджувалася, бо відчувала в собі потужні сили, які дадуть їй змогу піднестися над буденністю.

Відірватися «від ґрунту старих фрагментів», тобто відмовитися від патріархальної поведінки й поглядів, вона вимагала й від Марти. І не стільки для користі подруги, скільки для власного натхнення, щоб «я від часу до часу черпала з тебе якусь скріпляючу силу... щось новітнє!». Будучи високої думки про себе, вона дещо з погордою ставиться до Марти за приземленість її життєвих цілей, хоч і любить подругу. Малярка постійно говорить, що Марта не здатна зрозуміти її чуттєву душу: «Ти сього не розумієш. Я — артистка і живу відповідно до артистичних законів, а ті вимагають трохи більше, як закони такої тісно-програмової людини, як ти! »

Ганнуся за поглядами належала до феміністок, які почали з’являтися в західноукраїнському суспільстві. Своє ставлення до чоловіків і ролі сім’ї для жінки вона висловлює так: «Не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками. Ти розумієш? Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так вповні». Чи не через такі переконання вона відкидає можливість істинного кохання між чоловіком і жінкою? Вона не переймається тим, що позбавила свого сина щастя спілкуватися з батьком і вважає, що тільки їй належить право виховувати дитину й визначати її долю.

В образі Софії О. Кобилянська малює поетичний образ молодої піаністки, для якої мистецтво є способом самовираження й захистом у важких життєвих ситуаціях. Її дитинство минуло в заможній родині банківського працівника. Розорення сім’ї, смерть батька, нерозділене кохання суттєво вплинули на характер дівчини — нервовий і водночас стриманий. Вона була незвична в усьому. Уже при першій зустрічі Марту вразила її зовнішність: «...темне, лагідно лискуче густе волосся, уложене обережно в грубий вузол, і два рази оксамиткою обвиту голову... Профіль був у неї справді чисто класичний. Чоло й ніс творили одну м’яку лінію... Спадисті її рамена надавали їй ціху якоїсь панськості, певності...». Таким само довершеним Марта сприймала і внутрішній світ дівчини: її « душа немов складалася з тонів і була сама олицетворена музика».